Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

4.1.2. Сутність і мотивація ПЗІ

Розуміння природи ПЗІ, мікро- і макроекономічних причин міжнародного інвестування є дуже важливим для розробки і реалізації ефективних економічних стратегій розвитку та проведення адекватної регуляторної політики.

Прямі інвестиції є вкладенням капіталу з метою сприяння отриманню підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об’єктом інвестування. Такими є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу об’єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій відносять усі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями (у світогосподарській практиці філією вважається підприємство, що повністю належить прямому інвестору; в дочірній компанії прямий інвестор-нерезидент володіє більш як 50% капіталу, а в асоційованій — менш як 50%).

В сучасній практиці міжнародного бізнесу прямі іноземні інвестиції це:

ведення бізнесу в одній країні (приймаюча країна) фірмою іншої країни (так звані нові інвестиції);

поглинання значної частини існуючого бізнесу в зарубіжній країні фірмами іншої країни (так звані інвестиції через злиття та поглинання або М&А).

Портфельні інвестиції є вкладенням капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці є частка у 10% об’єкта інвестування. Однак, прямою може вважатися й інвестиція з меншою часткою участі, але яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішень об’єктом інвестування. 1 навпаки, якщо частка інвестора становить більше 10%, але він не має реального контролю над об’єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. Відповідно до міжнародної статистики, інвестору в більшості випадків достатньо володіти 10—25% акцій зарубіжної компанії, щоб вкладення були зареєстровані як пряма інвестиція.

П3І можуть бути виражені у багатьох видах і формах, що різняться за чисельними юридичними та практичними ознаками. (рис.2)

Рис.2. Систематизація міжнародних інвестицій [9, с.15]

Поширеною формою міжнародної інвестиційної діяльності, яка потребує окремого розгляду, є міжнародні спільні підприємства. Міжнародне спільне підприємство (МСП) — це одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний та місцевий партнери створюють нове підприємство, поєднують свої зусилля в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів та ризиків. Для цієї форми міжнародного бізнесу характерні такі особливості: наявність угоди про довгострокові завдання співробітництва; об’єднання сторонами активів; оцінка об’єднаних активів як капіталовкладень обох сторін; реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, які незалежні від органів управління сторін; участь обох сторін у прибутках та збитках, відповідно до вкладеного капіталу.
Переваги МСП обумовлені тим, що ця форма співробітництва є довготривалою, забезпечує комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшується інвестиційний ризик, особливо його залежність від політичних чинників. Дуже часто МСП — це єдина або найбільш заохочувана форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну. [8, с.12]

Міжнародні спільні підприємства можна розглядати також як один із різновидів стратегічних альянсів, що реалізується через ефективний розподіл прав власності, який має ряд переваг у порівнянні із 100%-ним володінням підприємством за кордоном: прискорення процесу розширення фірми у географічному аспекті, розширення бази досліджень і розробок, передача контролю над підприємством на місця тощо. Крім того, співпраця у формі МСП генерує синергічний ефект від взаємодії двох або декількох фірм, що знаходяться в різних країнах. Партнери по стратегічному альянсу у формі МСП можуть поєднати свої дії наступним чином:

іноземна фірма об’єднує свої зусилля з місцевою;

фірми двох або декількох держав поєднують свої дії у третій країні або у одній із своїх країн. (Зазначимо, що коли в роботі СП беруть участь більше двох організацій, то таке СП іноді називають консорціумом).

Загалом, стратегічні альянси є продуктом еволюції конкурентних корпоративних стратегій.

Комплексний підхід до МСП дозволяє позиціонувати їх у системі макро- та мікроекономічного регулювання, адже створення та діяльність МСП регулюються багатьма різними нормативно-правовими актами на національному і міжнародному рівнях.

Мікромотивація ПЗІ є очевидною і достатньо висвітленою в спеціальній економічній літературі. Ключовими факторами інвестиційної привабливості країни є: освічена, кваліфікована і водночас відносно дешева робоча сила; наявність значних (унікальних) природних ресурсів; місткість ринку; розвинута інфраструктура; дієва і справедлива правова система (рівні можливості для іноземних і вітчизняних інвесторів); послідовна макроекономічна політика; підприємницька культура тощо.

На макроекономічному рівні у теоретичному плані мотивація ПЗІ обумовлені співвідношенням переваг/недоліків контрактних та інвестиційних стратегій міжнародного бізнесу (табл.1).

Таблиця 1

Основні форми виходу на зарубіжні ринки [9, с.32]

Виробничо-економічними мотивами ПЗІ є: зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва; можливість запобігти циклічності або сезонності виробництва; пристосування до процесу скорочення.

Основні маркетингові мотиви: зростання ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках та ін.

У практичному плані багато факторів спонукають підприємства до участі у ПЗІ, наприклад, коли національні експортні квоти є настільки високими, що роблять експорт на ринок цієї країни економічно не вигідним); або коли існують значні імпортні обмеження.

Регулятивна структура приймаючої країни є більш привабливою, якщо субстантивні правила в ній є вигіднішими ніж в юрисдикції інших країн (наприклад сильні права на інтелектуальну власність), або ці правила є більш прозорими; наявність економічних стимулів, що надаються урядом приймаючої країни (субсидії та податкові пільги).

В той же час є ряд факторів, що заважають надходженню ПЗІ на ринок країни, а саме: політична нестабільність; політичне опозиціювання; обмеження репатріації капіталу та прибутку з приймаючої країни в країну інвестора; відсутність правових норм як прозорих, передбачуваних правил, що регулюють комерційні відносини, які є незалежними від політичного втручання і корупції та підлягають незалежним судам тощо; відсутність привабливих об’єктів інвестування, особливо у країнах з перехідною економікою.

Дійсно, щоб бути повноцінним інвестиційним партнером, наприклад, українська компанія має насьогодні відповідати певним вимогам. Це, насамперед: орієнтованість компанії на роботу в умовах ринку; гарний менеджмент; інформаційна відкритість; прозорість роботи, чіткі види діяльності; наявність стратегії розвитку; наявність ніші на ринку, чіткі представлення про потреби ринку, його перспективи, рівень конкуренції тощо; наявність ясної можливості одержання прибутку від вкладених інвестицій і його трансферту; чітке податкове планування, гарна бухгалтерія й аудиторський звіт. Різко зростають, наприклад, успіхи компаній, що обслуговуються в аудиторських фірмах Big 5. [6, с.25-26]

Загалом, параметри інвестиційного клімату будь-якої приймаючої країни мають вирішальне значення, хоча в багатьох випадках превалюючою є інвестиційна мотивація світових ТНК.