Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

1.7. РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА

Для більш глибокого розуміння філософії як світоглядного знання необхідно визначити її процесуальність. У зв'язку з цим слід передусім підкреслити, що розвиток становить єдність якісно різноманітних процесів, їх взаємодію, взаємоперетворення з сукупним результатом. Первинною одиницею історико-філософського процесу є філософське вчення -система певних, логічно пов'язаних один з одним поглядів. Створене окремим філософом, воно знаходить своїх послідовників. Прибічники Платона - платоніки, Толстого - толстовці, Маркса - марксисти та ін. Філософські школи - це сукупність філософських учень, об'єднаних певними базовими ідейними принципами. Філософська течія - це сукупність різних модифікацій тих самих ідейних принципів, які розвиваються різними, часто конкуруючими школами. Наприклад, у сучасній філософії такими течіями є неопозитивізм, екзистенціалізм, персоналізм тощо. Найбільш значні утворення в історико-філософському процесі на

«Серед богів і богинь, які тішаться на Олімпі нектаром і амброзією, ви бачите богиню, яка навіть в оточенні таких веселощів і радощів завжди одягнена в панцир, носить шолом і тримає спис у руці. Це богиня мудрості».

Ф. Шлейєрмахер

зиваються філософськими напрямами. Вони є сукупністю філософських течій (вчень, шкіл), які, маючи значні розбіжності, відстоюють деякі спільні принципові положення. Філософські напрями існують протягом досить довгого історичного періоду (наприклад, матеріалізм та ідеалізм, раціоналізм і емпіризм тощо).

Несхожі між собою, навіть несумісні філософські вчення є різними сторонами єдиного абсолютного знання. Помилки філософів здебільшого полягають у тому, що вони універсалізують, субстанціоналізують ту сторону абсолютного, яку пізнають. Зняття односторонньої інтерпретації абсолютного є виявлення істинності принципів кожної філософії. Вони приймаються як обмежені, підпорядковані системі, яка синтезує всі принципи в єдине ієрархічне ціле. Така ж ієрархічна підпорядкованість існує на інших структурних рівнях. Розвиток пізнання, особливо філософського, яке характеризується тим, що кожний предмет дослідження розглядається в цілому, а не в його окремих аспектах, різновидах, відношеннях, не завжди є прямолінійним процесом сходження. Це далеко не безпосередній перехід від незнання до знання, від помилок до істини, від істини відносної до абсолютної.

Розвиток філософії є органічним процесом на власній теоретичній основі. Він передбачає збагачення наявного змісту новими положеннями, заперечення висновків, які виявились неправильними, недостатніми, односторонніми, і заміну їх більш досконалими.
Існування багатоманітності філософських вчень, шкіл, течій, напрямів характеризує історико-філософський процес з боку його внутрішньої диференціації і поляризації. Розвиток філософії - це суперечливість підходів, боротьба ідей, принципів і особистостей. Отже, зрозуміння того, що є філософією, передбачає усвідомлення, що філософії як такої немає. Реально існували та існують різні вчення, школи, течії і напрями, які в чомусь солідарні між собою, а в чомусь суперечать, борються, заперечують одні одних. При цьому з розвитком історико-філософського процесу змінюється предмет філософських роздумів, спосіб вирішення філософських проблем. З цього факту нерідко робляться необґрунтовані висновки: у філософії нема єдиної систематизуючої основи, і тому її самодостатність неможлива; оскільки філософи обґрунтовують діаметрально протилежні

«Без історії предмета немає теорії предмета, а без теорії предмета неможлива і думка про сам предмет».

М. Чернишевський

«Кожна система філософії існувала і продовжує ще й тепер неодмінно існувати: жодна з них, таким чином, не зникла, а всі вони збереглися у філософії як моменти одного цілого».

Г. Гегель

положення, то філософія нездатна відшукати істину. Звідси - висновок про обмеженість (і недостатність) будь-яких філософських поглядів і прагнення створити єдину істинну філософію.

Проти такого спрощеного підходу виступив найвидатніший німецький філософ Гегель. Він зауважив, що багатогранність філософії обумовлюється багатогранністю дійсності. Філософські теорії, незважаючи на постійну конфронтацію, взаємне заперечення і несумісність, є необхідними ланками єдиного суперечливого процесу прогресивного розвитку знання. Об'єктивний зміст філософських вчень суттєво відрізняється від суб'єктивної форми їх вираження. Різноманітність не зумовлює, а, навпаки, передбачає єдність. Абсолютним у філософській системі є її принцип (як момент розгортання «абсолютної ідеї»), а тимчасовим, відносним - абсолютизація цього принципу, що й протиставляє цю систему всім іншим.

Звідси випливає, що диференціація філософських вчень означає суперечності між однодумцями, але суперечності суттєві. Якщо Фалес вважав за першоматерію воду, Анаксімен - повітря, Геракліт - вогонь, то заперечення тієї чи іншої першооснови означає і поглиблення, розвиток самого поняття першоматерії. У диференціації філософських вчень закладено суттєвий об'єктивний зміст. Не просто виражаються суб'єктивні претензії філософа на його особливий погляд, а передбачається розвиток певної концепції, окремих аспектів учення даної школи. Отже, диференціація є закріпленням суттєвих відмінностей, особливо якщо вона стосується інтерпретації відправного положення філософського вчення.

Наприклад, французькі матеріалісти XVIII ст. виступали як єдина течія, спілка однодумців, але в її рамках існували суттєві відмінності. Дідро і Гельвецій заперечували тезу Ааметрі, що людина є машиною. Разом з тим Дідро критикував положення Гельвеція про те, що теоретичні висновки залежать від гостроти чуттєвого сприйняття. Ці суперечності в рамках матеріалістичного сенсуалізму сприяли подоланню одностороннього протиставлення емпіризму раціоналізмові, передбачали діалектичне розуміння єдності чуттєвого і раціонального.

Диференціація філософських поглядів — це дослідницький пошук, у процесі якого зіставляються подібні погляди, виявляються і обґрунтовуються розбіжності, а саме поставлення проблеми поновлюється новим змістом.

Диференціація містить тенденції теоретичного розвитку ідей у різних, у тому числі взаємовиключних, напрямах. Цей процес, у якому відмінності в рамках початкової спільності поглядів стають визначальними філософськими характеристиками, можна назвати дивергенцією. Як відомо, вчення Декарта було безпосереднім джерелом трьох суттєво відмінних течій: матеріаліст Леруа відкинув метафізику і пов'язану з нею дуалістичну концепцію людини; оказіоналіст Мальбранги розробляв ідеалістичний бік системи Декарта; пантеїстичний матеріалізм Спінози був спробою моністичної переробки як метафізики, так і фізики Декарта.

Поряд з диференціацією слід розглянути поняття дивергенції філософських шкіл. Дивергенція — багатогранний процес. Це зв'язок з попередніми теоріями і водночас взаємодія з незалежними вченнями, які формуються у спільних історичних умовах, але по-різному вирішують загальні спрямування епохи. Наприклад, емпіризм і раціоналізм - протилежні системи поглядів, але вони лише частково виключають одна одну. В деяких положеннях вони, навпаки, дотримуються спільних ідей, взаємодоповнюються. Не тільки раціоналісти XVII ст., але й сучасні їм емпірики розуміють мислення як найвищий ступінь пізнавальної діяльності. Дж. Локк, наприклад, як і раціоналісти, визнає інтелектуальну інтуїцію, солідаризуючись із декартівським розумінням істини.

Необхідним результатом історично прогресуючої дивергенції є думка про поляризацію філософії - створення принципово несумісних філософій. Вона - заперечення всієї системи основоположень і виведених таким чином висновків. Тенденція до поляризації простежується в кожній філософській системі. Відомо, як зневажливо Гегель ставився до матеріалістично-сенсуалістичної думки філософії XVII-XVIII ст. Ніцше заявляв, що «його філософія - не для всіх». Разом з тим радикальна поляризація веде до збіднення історико-філософського процесу, абсолютизує, а отже й догматизує той чи інший напрям у філософії. Так було з марксистсько-ленінською філософією, в якій радикально поляризувалася протилежність між матеріалізмом та ідеалізмом, великого значення надавалося соціально-класовій обумовленості розвитку філософських вчень, підкреслювалась ідеологічна функція філософії.

Вважалося, що кожний філософ свідомо чи несвідомо висловлює найважливіші ідеї своєї епохи, свого народу і при цьому виражає і захищає інтереси тих чи інших соціальних класів або прошарків суспільства. Догматизм такої радикальної поляризації ігнорує факт відносної самостійності розвитку суспільної свідомості, а отже, можливість і відносного розвитку філософії, її випередження або ж відставання від безпосередніх завдань суспільного життя, залежність філософських вчень від особистості мислителя.

Не можна обминути ще одну проблему, яка суттєво впливає на філософський процес, - проблему національної філософії в рамках всесвітньої. Кожна філософія національна вже мовою її творів (хоча це далеко не єдина ознака), вона є відображенням ментальності того чи іншого народу. Г. Гейне так характеризував відмінність між національними філософіями: «Поставимо перед англійцем, французом і німцем завдання охарактеризувати, що таке верблюд. Англієць поїде в Африку, вб'є верблюда, привезе в Британський музей і вивчатиме його: клас, вид, група тощо. Француз піде в Булонський ліс, не знайде там верблюда і засумнівається в його існуванні. Німець зачиниться в кабінеті й почне продукувати верблюда з глибин своєї свідомості: верблюд окремий, верблюд загальний, верблюд відносний, абсолютний та ін.». Щоправда, не всі народи мали свою філософію, не завжди світогляд піднімався до рівня системно-раціоналізованого узагальнення. Наприклад, стародавні шумери так і не дожили до своєї філософії. Але й «філософські народи» не всі відразу йшли в авангарді загальнолюдського філософського прогресу. Вони заступали один одного. Наприклад, в епоху Відродження попереду йшли італійці, але в Новий час їх заступили англійці й французи, потім німці та ін. Тому національні історії філософії не завжди і не в усіх своїх частинах збігаються з всесвітньою історією філософії. Але це не означає, що національні історії філософії не мають наукового значення. Оскільки філософія - вид світогляду, то історія філософії - вид історії світогляду. Це стосується як всесвітньої історії філософії, так і національної. Розглянута в контексті світогляду, у взаємовідношенні з пара-філософією («біля філософії»), кожна національна філософія, якою бідною вона б не була, також має значення. Але при цьому не варто, - бо це не робить честі тому, хто зважується на подібне, - підміняти філософію парафілософією, видавати за філософію художній світогляд або різні суспільно-політичні вчення.

Розглянуті особливості філософського розвитку є формами, які необхідно відрізняти від змісту, пов'язаного з цими формами і все ж відмінного від них. Ці форми специфічно характеризують саме розвиток філософії і тим самим відрізняють даний процес від розвитку в інших сферах знання.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine