Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

§ 3. Теорії і моделі економічного зростання

Науковий інтерес до проблем економічного зростання особливо посилився серед представників неокласичної школи в 50-х роках XX ст. Зокрема, економісти стали займатися уточненням і конкретизацією кейнсіанських положень щодо цієї проблеми та розробляти відповідні моделі економічного зростання*2. Такі моделі створювали з метою: пошуку оптимального співвідношення між факторами виробництва; визначення умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного розвитку; дослідження найважливіших пропорцій, у т. ч. між нагромадженням і споживанням, тощо.

*2: {У даному питанні кейнсіанська теорія виходить з того, що важливу роль відіграє співвідношення заощаджень (S) та інвестицій (І). Зростання заощаджень в економічному розумінні означає переорієнтацію коштів з купівлі предметів споживання на інвестиційні товари (інвестиції). Рівність S та І — одна з обов’язкових умов усталеного економічного зростання. За умови перевищення S над І фактори виробництва використовуються неповністю. Коли ж інвестиційний попит випереджає розміри заощаджень, то може наступати «перегрів економіки», зростати інфляція.}

Однофакторна модель зростання

В економічній літературі відома модель Харрода—Домара*3. В ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання лише капітал. Тобто це — однофакторна модель. Вихідною умовою такої посилки в авторів є те, що капітал як фактор неначе «вбирає» в себе потенції решти виробничих факторів.

*3: {Її назва походить від прізвищ двох авторів — англійського економіста Р. Ф. Харрода та американського економіста Є. Д. Домара, які розробили свої варіанти моделі визначення темпів зростання. Але ці варіанти були дуже схожі, тому в літературі вони дістали назву як модель Харрода—Домара.}

Ця модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, передбачається, що: задіяні всі фактори виробництва; зберігається рівновага попиту і пропозиції та рівні їх приростів; залишаються постійними співвідношення між заощадженнями (S) та інвестиціями (І). На практиці це далеко не так.