Політична економія - Оганян Г.А.

1.2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси

1. Сутність і класифікація потреб. Можливості суспільного виробництва.

2. Об'єкт і функція економічного інтересу.

Об'єктивність економічних потреб

Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особистість, яка є водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини. Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою. Потреби — це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.

У сучасних потребах можна виокремити:

• фізіологічні (в їжі, одязі, теплі, світлі тощо);

• соціальні (необхідність, потяг до спілкування і пов'язані з цим засоби);

• духовні (інтелектуальні), емоційні, етичні й естетичні;

• нерозумні потреби, які заважають відновленню життєвих сил індивіда (куріння, алкоголізм, вживання наркотичних речовин тощо). Потреби можна класифікувати, групувати за їх нагальністю, гостротою, необхідністю: у предметах першої (першочергової) потреби і предметах розкоші; у предметах споживання (особисті) та економічних ресурсах (виробничі). Наголосимо, що особисті потреби є первинними. Їх реалізація спонукає до формування виробничих потреб, які є похідними від особистих потреб. Задоволення потреб людини в будь-яких благах об'єктивно потребує їх виробництва, а для того, щоб ці блага виготовити, необхідні ресурси, бо лише в біблійній легенді "манна сама падала з неба". Ми виходитимемо з того, що потреби у ресурсах не приходять з небес, їх можна за допомогою праці одержати від природи або створити штучно у вигляді матеріалів. Необхідні для виробничого процесу ресурси функціонують як потреби:

• у робочій силі певної кваліфікації і професійної підготовленості;

• певних засобах праці;

• необхідних предметах праці;

• технологічних розробках і пов'язаних з ними наукових і прикладних дослідженнях;

• організаційно-управлінських системах.

Потреби — явище об'єктивне і динамічне. Вони утворюють складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої перебувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб'єктів. Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціального характеру, випливають з умов відтворення становища суб'єкта життєдіяльності в певному соціальному середовищі.

Потрібно звернути увагу і на такий момент — на роль потреб у відтворювальному процесі стосовно їх нагальності (механізму цього явища). Що гостріша потреба за нагальністю її задоволення, то більше відхилення за цим параметром від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких виникає загроза існуванню суб'єктів, коло потреб обмежується найпростішими, що доповнюють одна одну, тобто вони стають невзаємозамінними. Коли ж потреби задовольняються на оптимальному рівні, тобто близькі до насичення, вони стають взаємозамінними, їх коло розширюється, і в такому разі зростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх місце (функціональний статус) в ієрархії за об'єктивною важливістю для відтворення суб'єкта життєдіяльності — це різні поняття. Життєво важливі потреби можуть мати інколи невисоку нагальність. Розвиток потреб, їх збагачення є важливою ознакою розвитку і самого суб'єкта, на що звертав увагу ще К. Маркс, зазначаючи, що багатство людини у майбутньому — це багатство її потреб, необхідність мати всю повноту життя.

Потреби можна також розрізняти за функціональною ознакою: не пов'язані з конкретним способом їх задоволення і ті, що потребують існування образу предмета потреби. Потреби мають бути усвідомленими. Їх усвідомлення — важливий момент у переході від функціональних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва й соціального середовища.

Предмети потреб — це відтворювані ресурси (продукти праці). Невідтворюваними є здебільшого природні ресурси. Для окремих суб'єктів вони мають певну споживну вартість, цінність, оскільки містять індивідуальну корисність, яка тим більша для суб'єкта, який має індивідуальну цінність, що нагальнішою є потреба в ресурсі і що краще такий ресурс задовольняє цю потребу. Індивідуальні корисності благ об'єктивні, як і потреби в них, в їх споживних цінностях. Іноді їх ототожнюють з суб'єктивно-психологічними корисностями, вважаючи їх явищем психології, а не економіки. Суб'єктивні корисності як результат усвідомлення відрізняються від об'єктивно існуючих індивідуальних корисностей (цінностей), але відображають їх у масових процесах.

Ресурси мають і суспільну корисність, тобто вони містять у собі корисний ефект для суспільства. Ефект для суспільства загалом — це насамперед сукупність (інтегрована сума) ефектів для споживачів, у тому числі й прогнозованих ефектів, які є в загальнодержавних програмах економічного зростання. При цьому найбільший ефект можуть одержувати ті споживачі благ, потреби яких є найбільш нагальними. Але нагальність потреб у свою чергу залежить від обмеженості ресурсів, а тому суспільна цінність (корисність) того або іншого ресурсу тим вища, що дефіцитніший він порівняно з обсягом потреб, які необхідно задовольнити.

Постає питання, як вимірювати корисність тих або інших благ (ресурсів). Оцінювати індивідуальну корисність — прерогатива конкретних споживачів. Що ж до суспільної корисності, то це більш абстрактно-синтетичне поняття, і сучасна наука ще не може запропонувати однозначно точних методів вимірювання суспільної цінності (корисності). Тут важливо мати на увазі, що ефективність, оцінювана з позиції задоволення потреб (індивідуальних і загальносуспільних) і максимізації суспільної корисності, — це вже не суто виробнича, а економічна ефективність, оскільки вона стосується економічних відносин суб'єктів господарювання. І ще такий момент. Потреби як такі рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше — до процесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової і господарської діяльності, їх активізації пролягає через складний процес формування мотивацій, на який впливають різні чинники.

Досягнення високого рівня господарювання неминуче пов'язано з максимально можливим задоволенням не всіх потреб людей, а здебільшого розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть динамічно змінюватися під впливом дії загального закону зростання потреб. Потреба змінюється кількісно і якісно: зароджується, досягає повного розвитку, можливо, і відмирає, щоб поступитися місцем іншій однорідній потребі. Саме по собі зростання споживання ще не приводить автоматично до формування суспільної моделі споживання, для якої необхідно досягти найповнішого (оптимального) задоволення розумних потреб населення за найдоцільнішого поєднання індивідуальних і суспільних інтересів; створити досить ефективний механізм взаємозв'язку між зростанням добробуту й виробничою активністю працюючих; забезпечити раціональний, науково обґрунтований рівень споживання на основі ефективного використання споживчих ресурсів. Потреби характеризують лише потенціальну можливість споживання; щоб її реалізувати практично, необхідно створити життєві засоби. Визначальна роль економічних потреб полягає у спонуканні людей до дій. Створені у виробництві матеріальні блага і послуги утворюють різноманітні потреби, які стають предметом того або іншого інтересу з боку певних соціальних груп, верств населення і навіть окремих індивідів.

Зміст потреб у кожній країні залежить від суспільних умов розвитку, ступеня прогресу продуктивних сил, відносин власності, національної специфіки розвитку виробництва, міжнародного економічного співробітництва тощо. Розмаїття суспільних потреб може виявлятися у різних структурно-функціональних напрямах. Потреби можуть поділятися на економічні й неекономічні, виробничі і позавиробничі. Правомірно розглядати їх диференційовано щодо конкретного суб'єкта споживання — окремої людини, родини, трудового колективу підприємства, установи, працівників певної галузі виробництва, жителів населених пунктів (міст, сіл), суспільства загалом, окремих соціальних верств. Має право на існування і характеристика суспільних потреб як фактичного попиту на матеріальні і духовні блага, об'єктивно необхідні для повноцінного підтримання життєдіяльності і розвитку людського організму, людської особи, соціальної групи, суспільства загалом. Це внутрішні мотиви функціонування і подальшого розвитку та всебічного вдосконалення суспільного виробництва для досягнення високих (оптимальних) економічних результатів.

Потреби, їх обсяги, способи задоволення зародилися у процесі історичного суспільного розвитку, зокрема продуктивних сил, на основі активної взаємодії людини з природним середовищем, його потенціалом. Наприклад, за умов первіснообщинного ладу великим стимулом до праці було прагнення наших далеких пращурів задовольняти найелементарніші потреби. Мова, звичайно, йшла не про найповніше задоволення життєвими засобами, а про елементарне біологічне виживання в суворих природних умовах, під час катаклізмів. Засоби існування добувалися гуртами, колективно за допомогою примітивних знарядь праці. Використання й одночасне вдосконалення засобів праці породжувало виробничі потреби людей, що стимулювало розвиток виробництва, а відтак і появу та подальше формування нових потреб, створення їх системи. Проте на ранніх етапах існування давньої людини виникали і колізії (протиріччя) між виробничими можливостями і потребами.

Зазначена суперечність і в подальшому залишалася рушієм продуктивних сил суспільного виробництва. У процесі нарощування і вдосконалення потенціалу виникали нові потреби, які зі свого боку привели до появи ідеального образу ще не існуючих на той час реальних продуктів і тим самим сприяли їх виробництву у майбутньому. Ця взаємодія і взаємозалежність виробництва і споживання виявляється у дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія цього закону відображає поступальний розвиток продуктивних сил, суспільного технологічного способу виробництва, відносин власності та інших чинників. Внутрішніми колізіями згадуваного загального закону є суперечність між зростанням суспільних потреб і можливостями їх задоволення існуючими засобами виробництва, між виробництвом і споживанням, зокрема особистим, між потребами і бажаннями (вподобанням) індивідів. Отже, зазначений цивілізаційний закон можна розглядати як вираз внутрішньо необхідних, істотних, постійних матеріальних зв'язків між виробництвом і споживанням, потребами і здібностями людей, потребами і можливостями їх задоволення за існуючих і колишніх засобів виробництва, за яких (зв'язків) постійне кількісне та якісне зростання індивідуальних потреб є внутрішньою рушійною силою розвитку матеріальної й нематеріальної сфер системи суспільного відтворювального процесу.

У спеціальній літературі (науковій, навчальній) зазначається, що потреби безмежні, різноманітні. Узагальнено вони виявляються як потреби у засобах виробництва і предметах споживання (предмети першої потреби і розкоші), у засобах оборони держави у разі агресії. Особисті потреби можна виокремити, розрізняючи серед них матеріальні (їжа, одяг, житло), духовні (освіта, культура, мистецтво), соціальні (праця, участь в управлінні, охорона здоров'я, екологія).

Зрозуміло, що кінцева стратегічна мета інтегрованої суспільної діяльності полягає у бажанні задовольнити всі зазначені потреби якнайкраще, найоптимальніше. Характеризуючи дію загального закону зростання потреб, наголосимо, що нові споживні вартості (цінності) спочатку з'являються у досить обмеженій кількості і цілком задовольнити в них потребу з боку споживачів нереально. Дефіцитність, обмеженість нових споживних вартостей не заважає їм бути суспільною потребою, хоча ця обставина підживлює суперечність між пропозицією дефіцитних споживних вартостей і попитом на них. Подоланню цієї досить відчутної колізії може сприяти активне економічне стимулювання, оскільки потреби не лише є породженням виробництва, а й істотно впливають на це виробництво. Виробництво завжди в кінцевому підсумку тісно пов'язане з потребами, що сформувалися і виникають знову, а тому поза потребами реально неможливі виробництво і загалом народногосподарський відтворювальний процес на макро- і мікрофункціональних рівнях. Потреби суспільства загалом та індивідів зокрема не дано раз і назавжди, їх розмаїття, динамізм стрімко наростають під потужним впливом новітніх досягнень світових і вітчизняних науки і техніки. В результаті дії цього чинника економіка досягає такого рівня розвитку, за якого з'являються сприятливі можливості (нерідко й довготривалі) для найкращого й найоптимальнішого задоволення важливих людських потреб. У наш час зростає значення комплексу потреб, пов'язаних безпосередньо з розвитком людської особистості.

Набуває дедалі більшої актуальності й проблема вільного часу, що має неабияке значення для розвитку людської особистості і вдосконалення її інтелектуального потенціалу, для революційних змін у виробництві, в умовах розумової діяльності. Потреби вільного часу, розвиваючи людину, тим самим через її інтелект вдосконалюють технологічний спосіб виробництва, значно збільшують потенціал продуктивних сил, сприяють гнучкій перебудові структури суспільного виробництва з метою налагодження випуску новітніх видів продукції, їх дедалі більшої орієнтації на конкретного індивіда. Вчені слушно вважають, що в цьому виявляються модифікаційні процеси в дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія закону узгоджується з дією законів економії часу, продуктивності суспільної праці та іншими чинниками економічного розвитку. Сучасна цивілізація має забезпечувати найкращі умови для безперервного розвитку потреб, оскільки вони є потужним рушієм, її основою нині і в майбутньому — осяжному і віддаленому.

Втім, доводиться визнати, хоч як це прикро, що ситуація, яка склалася і досі не подолана, переконливо свідчить про серйозні протиріччя між потребами українського суспільства, які сформувалися з урахуванням таких високорозвинених галузей виробничої і науково-технічної діяльності, як лазерна, електронно-обчислювальна й авіаційна техніка, морське суднобудування, і вкрай скромними можливостями задоволення потреб населення.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine