національний університет фізичного виховання і спорту україни

Біографія вищого навчальног закладу розпочалася 20 травня 1930 року, коли у місті Харкові було засновано Державний інститут фізичної культури України.

Першого навчального року (1930/1931) в інституті було лише 124 студенти, викладацький склад налічував тільки 27 осіб. Поступово матеріально-технічна база поліпшувалася.

У 1934 році інституту виділяють розташований у центральній частині Харкова чотириповерховий будинок, де було обладнано не тільки навчальні аудиторії, а й спортивні зали для занять гімнастикою, боротьбою, боксом, важкою атлетикою, фехтуванням. Крім того, інституту надали будинок на околиці міста, де розташувались їдальня та гуртожиток для студентів; були там і кімнати для викладачів. Для спортивних занять студентів ВНЗ використовувалися харківський стадіон "Динамо" і деякі інші бази.
На початку діяльності Державного інституту фізичної культури України не існувало спеціалізації кадрів, що готувались у вузі, не було спеціалізованих кафедр, і ту чи іншу навчальну дисципліну вели один-два викладачі.

Після введення на державному рівні спортивної класифікації в інституті з 1933-1934 навчального року запроваджується спеціалізація, і профільними у ВНЗ стають спортивно-педагогічні дисципліни.

У 1933 році в інституті було засновано перші кафедри з теоретичних дисциплін, а у 1934-му -- кафедри з таких спортивно-педагогічних дисциплін, як гімнастика, спортивні ігри, плавання, легка атлетика, фехтування і рукопашний бій, боротьба, бокс і важка атлетика, велосипедний і ковзанярський спорт, лижний спорт і веслування.

У 1934 році при інституті відкрили школу тренерів (на правах середнього спеціального навчального закладу) і було створено відділення, де готували тренерів з різних видів спорту -- гімнастики, легкої атлетики, плавання, спортивних ігор, велосипедного спорту, боротьби, боксу, важкої атлетики, мотоциклетного та ковзанярського спорту. До цієї школи зараховували спортсменів високого класу, які мали практичний досвід, але їм бракувало необхідних теоретичних знань. Пізніше у 1936 році школу тренерів було перетворено на Вищу школу тренерів. У ній навчалося близько 400 осіб.
Розвиток і розширення сфер діяльності інституту позначилося й на його кількісних параметрах: у 1935/1936 навчальному році у ВНЗ було вже 845 студентів, а кількість професорсько-викладацького складу досягла 86 осіб.

Випускників інституту направляли на роботу в школи та вищі навчальні заклади, комітети у справах фізичної культури і спорту, добровільні спортивні товариства, у колективи фізкультури заводів, фабрик, колгоспів, будов, шахт тощо. Найкращі випускники вузу поповнили у ті роки викладацький склад його кафедр.
У 1935 році при інституті було відкрито екстернатуру - для викладачів міста, які мали великий досвід роботи, але не мали спеціальної фізкультурної освіти. Заняття у цьому підрозділі вузу проводились у вечірні години та вихідні дні.

У 1940 році інститут отримав ще один будинок, в якому було розміщено кафедру і лабораторію фізіології, гімнастичний зал, рентгенівський кабінет.
В результаті поширення масового фізкультурного руху виникла начальна потреба у спеціалістах відповідного профілю. У 1940/1941 навчальному році в Державному інституті фізичної культури України навчався вже 1031 студент, а знання і досвід їм передавали 107 професорів і викладачів.

Мирне життя нашої країни 22 червня 1941 року перервав напад гітлерівської Німеччини на СРСР. Після дострокового складання іспитів 127 студентів четвертого курсу Державного інституту фізичної культури України і 129 студентів третього курсу ВНЗ поповнили лави Червоної Армії.
Ще тривала війна, коли у березні 1944 року за рішенням уряду ВНЗ було переведено з Харкова до Києва, а 1 жовтня того самого року на трьох курсах Київського державного інституту фізичної культури (таку назву ВНЗ одержав після його переведення у столицю України) поновили навчання 117 студентів.
У перші повоєнні роки на 19 загальнотеоретичних, медико-біологічних та спортивно-педагогічних кафедрах інституту навчальну, наукову і спортивну роботу проводили викладачі, серед яких були такі досвідчені фахівці, як Михайло Горкін, Ольга Качоровська, Зосима Синицький, Іван Вржесневський, Степан Романенко, Іван Бражник, Микола Теппер, Сергій Фомін та інші.

На початку шістдесятих років ВНЗ активно розбудовується, збільшується кількість студентів (див. діаграму 2). Сьогодні на чотирьох факультетах в університеті навчаються близько 3500 студентів, працюють понад 260 викладачів.
З'явилися в інституті своя лижна база у Голосіївському лісопарку і веслова база на Матвіївській затоці Дніпра.

У Київському державному інституті фізичної культури успішно розвивалася навчальна і навчально-методична робота, здійснювалися фундаментальні та прикладні наукові дослідження, проводилася велика спортивна робота. Специфіка ВНЗ зумовила постійну увагу, що приділяється у ньому підготовці спортсменів високого класу.